Давньоболгарська лексична спадщина в сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi з огляду на її iсторiю

Албена Стаменова (Софiя, Болгарiя)

Дана стаття представляє один аспект наших дослiджень давньоболгаризмiв в учаснiй українськiй лiтературнiй мовi (СУЛМ), а саме причини втрати українською мовою великої кiлькостi давньоболгарської лексичної спадщини протягом ХVIII – ХХ столiть. Досi питання про склад давньоболгарської лексики в українськiй лiтературнiй мовi (УЛМ) на рiзних етапах її розвитку в науковiй лiтературi не розглядалося.

Робота основана на результатах i висновках нашої роботи над дисертацiєю на тему: “Лексичнi давньоболгаризми в сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi (з огляду на їхню iсторiю)”. Критерiї добiру давньоболгарських лексичних одиниць опираються на рiзнi характернi фонетичнi, словотвiрнi, семантичнi та iншi риси, специфiчнi для давньоболгарської мови, якi вiдрiзняють її вiд iнших слов’янських мов.

Наше дослiдження охоплює повнозначнi давньоболгарськi лексеми (без прийменникiв, сполучникiв, часток, власних назв, етнонимiв та похiдних вiд них) з перiоду Х – ХI ст. Згiдно з прийнятими в нашiй працi понять i термiнiв, давньоболгаризмами являються: 1. Давньоболгарськi слова, специфiчнi для давньоболгарської мови IХ – ХI ст., наприклад:

та iн.;

2. Давньоболгарськi слова, засвiдченi в пам’ятках середньоболгарської писемностi ХII – ХV столiть, чию належнiсть до давньоболгарської мови можна доказати:

та iн.

В нашiй дисертацiї генетичним джерелом давньоболгарських запозичень в лiтературнiй українськiй мовi визначається давньоболгарська мова, а посередником запозичень – церковнослов’янська мова (давноьосхiднослов’янська, українська та росiйська редакцiя давньоболгарської мови).

Отже, термином “давньоболгаризми” в нашiй працi позначаються лексичнi запозичення в українськiй мовi з давньоболгарської мови, якi проникали не прямим шляхом, але через посередництво церковнослов’янської.

В своїй дисертацiї ми дослiдили українську писемнiсть по лексикографских джерелах в трьох етапах її розвитку – ХI – ХIV ст., ХV – II пол. ХVII ст. и ХХ ст. Ми установили наявнiсть 3 555 давньоболгарських слiв, засвiдчених в давньоболгарських писемних пам’ятках Х – ХI столiть, в лексицi давньосхiднослов’янської писемностi ХI – ХIV ст., такi як

,

1 900 давньоболгарських лексем в давньоукраїнськiй писемностi ХV – II пол. ХVII ст., як напр.

та 853 давньоболгарських слiв в лексiцi СУЛМ, як напр. Агнець, Аз, Багряниця, Безмiрний, Жупел, Житие, Зачаття, Злак, Злато, Злодiяння, Злонравний, Iменитий, Iстинний, Казання, Клич, Крамола, Книга, Купина, Куща, Ложе, Ланiта, Люб’язний, Маститий, Милосердий, Миротворець, Мощi, Насущний, Нерукотворний, Обитель, Одр, Причастя, Проповiдь, Старець, Срамота, Судьба, Чадо, Юрод и др. Бiльш нiж 1500 слiв з усiх 3555, яких знаходимо в словниках ХI – ХIV ст., вишли з ужитку i вже вiдсутнi в лексикографских джерелах ХVI – ХVII ст. Це в основному рiдко вживанi, книжнi, важкi для сприймання слова, як напр.

та iн.

Цi слова вiдсутнi також в лексицi сучасної росiйської лiтературної мови (СРЛМ). 1039 давньоболгарських слiв вибули зi складу УЛМ протягом ХVIII – ХIХ ст. i в сучаснiй мовi на їхньому мiсцi наявнi українськi еквiваленти, напр.

, та iн.

Вони заховалися в лексицi СРЛМ, як i всi наявнi в СУЛМ давньоболгаризми, тобто в лексицi СРЛМ знаходимо бприбл. 1900 давньоболгарських лексем. З огляду на обмежений об’єм статтi тут, як i в попереднiх випадках, подаємо лише невелику частину прикладiв.

Iсторiя давньоболгарських лексичних запозичень в УЛМ має двi характернi риси. Перша з них є наслiдком внутрiшнього розвитку україської мови i пов’язана з фонетичною (i частково морфологичною) адаптацiєю давньоболгарських слiв в українському мовному оточеннi. Друга причина екстралiнгвистична i пов’язана з специфiкою полiтичної i культурної iсторiї України. Вона сильно впливає на розвиток УЛМ. Ця специфiка приводить до формування вiдмiнної вiд росiйської норми лiтературної мови, яка допускає вживання адаптированих давньоболгаризмiв, улаштовування на мiсцi давньоболгаризмiв загальновживаних їхнiх лексико-семантичних варiантiв, якi не мiстять в собi давньоболгарськi диференцiальнi ознаки, або пряму замiну давньоболгаризмiв домашнiми словами. Саме ця особливiсть є причиною наявностi в СУЛМ значно менш давньоболгарських лексем, нiж в СРЛМ.

Адаптацiя запозиченого чужомовного матерiалу настає у всiх мовах в рiзних перiодах їх iсторiї. Тут цьго явища не будемо розглядати, тiльки вiдмiтимо, що в українськiй мовi адаптацiя настає вiдповiдно до iсторичних змiн у фонетицi мови.

Серед важливiших факторiв, якi мають безпосереднє вiдношення до iсторiї УЛМ в перiодi ХVI – ХVII ст. можна вiдзначити: 1. Широке вживання i сильнi культурнi позицiї т.зв. “простої мови”.; 2. Дедалi бiльший розрив мiж церковнослов’янською i розмовною мовою i дедалi слабше володiння першої, наступивше к ХVI столiттю.; 3. Сильний польский культурний та мовний вплив.; 4. Вiдгук Реформацiї в українському суспiльствi i поява пiд її впливом перших спроб перекладу Святого Письма та iншої богослужбової лiтератури на “просту мову”.; 5. Контрареформацiя i вiдродження iнтересу до церковмнослов’янської мови.

Давньоболгарська мова, що лягла в основу церковнослов’янської мови, яка виконувала функцiю лiтературної мови в українських землях, має фундаментальну ролю в iсторiї української писемної култури. Протягом ХIV – ХVII настає активне насищення iншомовними елементами в религiознiй i iнтелектуальнiй сферi i стає можливим для елементiв народної мови до певної мiри здобути доступ до сфери лiтератури, але церковнослов’янська мова не втрачає своєї ролi культурної мови суспiльства. Про це свiдчить широко представлений в писемних пам’ятках української мови, особливо в ХVI – ХVII ст., давньоболгарський лексичний шар.

У ХVIII ст. настає: 1. Занепад давньоукраїнської лiтературної мови; 2. Змiна дiалектної основи УЛМ; 3. Формування нової української лiтературної мови на народнiй основi.

Специфiка формування норми УЛМ тiсно пов’язана з iсторичною i культурною обстановкою в українських землях. В серединi ХVII ст. вiдбувається надзвичайно важлива подiя в iсторiї України – приєднання її до Росiї, що має глибокi, тривкi i всебiчнi вимiри в культурному життi українського суспiльства. Тому ми завжди повиннi мати на увазi цю подiю як момент глибокого культурного катаклизму, який подiляє iсторiю українцiв на “до” i “пiсля”.

Коротко зупинимося на основнi факти iсторiї УЛМ в ХVIII i частково ХIХ ст., коли найяскравiше виявляються результати її специфiчного розвитку.

1. У ХVIII ст. давньоукраїнська лiтературна мова в її двох рiзновидах – “слов’яноруська” i “проста” мова, занепадає.

Пiсля приєднання освiта українського населення рiзко занепадає. Київо-Могилянська академiя, прихiльник та поширювач давньоукраїнської лiтературної мови, високої освiти i культури, в 60-х роках ХVIII ст. починае втрачати свого авторитету та впливу. Царский уряд Росiї позбавляє її матерiальної пiдтримки, проводить ряд реформ, спрямованi на русифiкацiю викладання i перетворення її в звичайну духовну академiю, якя немає нiчого спiльного з давньоукраїнською лiтературною мовою. В 1819 роцi вона припiняє своє iснування, перетворена в звичайну духовну академiю за зразком росiйських учебних закладiв для пiдготовки духовникiв з вищою богословскою освiтою. [Плющ 1971: 208].

В найближчий час пiсля приєднання української церкви до росiйської в 1668 роцi розпочинаються перешкоди та обмеження перед друкуванням українських книг. В 1677 роцi московський патриарх наказує рвати листи українських книг, тому що вони “несходны съ книгами московскими”. В 1689 р. патриарх забороняє в друкарнi Київо-Печерської лаври друкувати будь-якi новонаписанi книги i наказує щоб посилали для схвалення до Москви всi книги, якi будуть друкуватися. В 1720 р. цар Петр I публикує указ, згiдно з яким в Київi i Черниговi можуть друкуватися тiльки книги, якi нiчим не вiдрiзняються вiд московських. Лаврi наказано посилати всi рукописи для перевiрки до Москви i самої за це платити. В 1755 р. Синод розпоряджається переробити по-московськi Четьи-Минеi Д. Ростовського i Київо-Печерський патерик. Послiдовно в 1766, 1775, 1786 р. виходять заборони друкувати i продавати книги, якi вiдрiзняються вiд книг, що друкує Московська типографiя. “Тому не дивно, що за ХVIII ст. маємо мало українських друкованих творiв, але ми сильнi в рукописах, якi випадково виходять в свiт в ХIХ ст.” – пише I. Огiєнко. [Огiєнко, 1-15].

Позбавлений пiдтримки освiти i книгодрукування, давньоукраїнська лiтературна мова в ХVIII ст. опиняється пiд серйозну загрозу. Хоча продовжується її вживання до кiнця ХVIII ст., занепад обох її рiзновидiв неминучий. На думку П. Житецького “…два рiзновиди лiтературної малоруської мови – мова слов’яномалоруська i книжна малоруська – повиннi були зникнути в загальному потоцi лiтературного руху, створеного Петром Великим” [Житецький, Энеида: 57]. Дiйсно, в ХVIII ст. “проста мова” вживається лише на Правобережжi й в Галичинi, якi до останнього розподiлу Польщi в її границях.

Наступивший розрив з традицiями староукраїнської лiтературної мови, в якiй давноьоболгарська спадщина являється значним шаром культурної лексики, спричиняе втрату частини її.

2. В перiодi ХIV – ХVII ст. основою стилю “проста мова” давньоукраїнської лiтературної мови стають властивостi пiвденнозахiдних говiрок. Пiсля приєднання України до Росiї в розмовнiй мовi рiзко зростає значення пiвденносхiдних дiалектiв. З’являється тенденцiя змiни дiалектної бази давньоукрїнської лiтературної мови у виглядi посилення впливу пiвденносхiдних говорiв.

Давньоукраїнська лiтературна мова не перетворюється в нову лiтературну мову українського народу, як це стається з росiйською мовою. У зв’язку з перемiщенням центру iсторiчних подiй на схiд, давньоукраїнська лiтературна мова виявляється ще бiльше вiддаленою вiд розмовної мови, тобто вiд народних говiрок Схiдної України.

Сильна русифiкацiя мiст, запровадження росiйської мови в урядах, перехiд iнтелiгенцiї та козацької верхiвки на вживання росiйської мови, роблять давньоукраїнську лiтературну мову, далеку вiд народну мову Схiдної України, майже зайвою. Наприкiнцi ХVIII ст. вона взагалi виходить з ужитку на включених в склад Росiї українських землях. На мiсцi давньої лiтературної мови в Схiднiй України в кiнцi ХVIII ст. постає нова лiтературна мова на нову дiалектну основу.

3. У ХVIII ст. вiдбувається формування нової української лiтературної мови на народнiй основi. Протягом ХVIII ст., в умовах культурного пiдняття росiйської нацiї, дедалi бiльше затверджується думка, що українська мова не є нiчим iншим нiж дiалектом росiйської. Українське суспiльство на периферiї iмперiї, провiнцiализоване та економично слабке, з дедалi бiльше русифiкуючоюся елiтою. Воно ще не утворює цiлостi, яка вимагає зв’язаностi спiльною мовою, тому процеси формування єдиної лiтературної мови протiкають повiльно I нецiлеспрямовано. На вiдмiну вiд росiйської мови, яка обслуговує культуру й адмiнистрацiю могутньої держави i користується її покровительством, українська мова iнтегрирована зi статутом дiалекту в руслi чужої державностi i здається, що нiхто не виявляє iнтересу до її iснування [Субтелни 1995].

Iдеологичне завдання, яке постає перед українським народом у ХIХ ст., неоднакове з росiйським. На початку ХIХ ст., коли українське дворянство русифiковане i народ в небезпецi денацiоналiзацiї, спорiдненiсть двох мов викликає загрозу перетворення української мови в дiалект росiйської. Питанням першочергової важливостi для українського народу як самостiйного етносу являється формування своєї лiтературної мови. Побудування нової української лiтературної мови на народнiй основi по сутi безальтернативний вибiр, оскiльки стара лiтературна основа вже втрачена. В цю пору церковнослов’янизми, а разом з ними i давньоболгаризми як невiд’ємна частина церковнослов’янської мови, вже являються органичною частиною росiйської мови. Тому, в контекстi української мови, вони сприймаються як русизми i оцiнюються негативно [Сигалов 1992].

Українська i росiйська мови, силою iсторичних обставин зiбранi в умовах тiсного спiвiснування i взаємодiї, пiшли рiзними шляхами встановлення лiтературних норм мови. Головною причиною є соцiально-полiтична ситуацiя двох народiв. Формування росiйської лiтературної мови, при всiх складностях, обумовлюється внутрiшними причинами рiзного характеру – культурного, лiтературного, власне мовного, iдеологичного (за Б. А. Успенским), в момент, коли вона обслуговує мiцну iмперську державнiсть. Тому мiж другим i третiм перiодом його розвитку (ХIV – ХVIII i ХVIII – ХХ ст.) iснує спадкоємнiсть, церковнослов’янськi (респ. давньоболгарськi) елементи стають важливим компонентом формування росiйської мови, з’єднувальною ланкою мiж послiдовними перiодами її iсторiї.

Що стосується української мови, можна вiдмiтити розрив мiж Київоруським перiодом i перiодом ХIV – ХVII з одного боку, i перiодом ХVIII – ХХ ст. з другого. [Сигалов 1991: 216]. Це спостереження пiдтверджується матерiалом нашого дослiдження. В перiодi ХV – ХVIII ст. в лексицi УЛМ наявнi приблизно 1900 давньоболгарських лексем. Протягом попереднього перiоду (ХI – ХIV ст.) вийшли з ужитку в основному маловживанi та книжнi слова, якi вiдсутнi також в лексицi СРЛМ. Протягом ХVIII – ХХ ст. вiдпадають також слова, якi зберiгаються в лексицi СРЛМ i сьогоднi їх кiлькiсть дорiвнює приблизно 1900 лексем, а в СУЛМ склад давньоболгарської лексики редуцирується до 853 лексем. В цьому смислi i думка I. К. Бiлодiда, який вважає, що “тодi, як в росiйськiй лiтературнiй мовi процес демократизацiї виявляється нашаруванням живої народно-розмовної стихiї на лiтературну давньоруську мову i вливанням її в неї, в українськiй i в бiлоруськiй мовах процес ширший. Здесь (в Українi i Бiлорусi – А. С.) нова лiтературна мова формується на основi народної розмовної мови, приймаючи елементи давньокнижної”. [Бiлодiд 1992].

Виконана нами робота по обробцi лексикографских джерел української мови та зiбраний великий фактичний матерiал дають можливiсть на прикладi змiн в складi давньоболгаризмiв в українськiй мовi на послiдовних етапах її розвитку проiлюструвати деякi суттевi моменти розвитку УЛМ.

Одночасно з цiм, наше дослiдження сприяє вiдкриттю причин вiддалення української мови вiд давньоболгарської в своїй основi церковнослов’янської мовної i лiтературної спадщини, що настало у ХVIII ст. До цього розвитку веде дiя вище перелiчених факторiв, i прямим, i непрямим шляхом визвана приєднанням України до Росiї. Лише беручи до уваги культурнi наслiдки цiєї iсторичної подiї в українському суспiльствi можна пояснити найбiльш суттєвi моменти i причини вiддалення УЛМ вiд традицiйної православно-слов’янської писемностi i бiльш обмежений склад давньоболгарської лексики в СУЛМ в порiвняннi зi складом давньоболгаризмiв в лексiцi УЛМ ХV – ХVIII ст., так само як i в СРЛМ.

Автор

Албена Стаменова - д-р, асистент, викладач української мови, Софiйський унiверситет iм. Св. Клiмента Охридського, Факультет слов’янських фiлологiй, Кафедра слов’янського мовознавства.

email: albena_stamenova@yahoo.com